Методика виховання дітей Монтессорі, її основні принципи

Розвиток дитини: досвід відомих педагогів

У різні періоди свого розвитку педагогіка як наука схилялася до різного розуміння людської природи й методів її виховання. У сучасному світі «королем педагогічних підходів» можна вважати гуманістичний. Але навіть в одному напрямку існують менші течії. Одне з них - виховання за методикою італійського лікаря, педагога, філософа Марії Монтессорі.

Як з'явився метод

Тяжіння до утвердження себе як індивідуальності привела М. Монтессорі в стіни медичного ВУЗу. Лікарська практика спершу стосувалася дітей з вродженими вадами, і Монтессорі, працюючи з дітьми, почала відзначати для себе не суто медичну сторону питання, а й психологічну: виявилося, що навіть дітей з особливими потребами можна адаптувати до повноцінного здорового життя в суспільстві, але для цього слід змінити традиційні підходи у вихованні. Методичною базою для лікаря й педагога послужили роботи Коменського, Песталоцці, Фребеля, а також дослідження психологів, антропологів, генетиків того часу (початок ХХ століття).

Перші роки педагогічних досліджень показали, що зміна авторитарного затиснутого середовища (тихе спокійне сидіння і зубріння) на спокійну, обладнану відповідно фізіологічним потребам і психологічним періодам розвитку середу дає неперевершені результати.

1900 рік став поворотним в роботі Монтессорі, адже її вихованці на державній олімпіаді показали результати, що перевершили здорових однолітків. Інтерес до методу в кінцевому підсумку привів до створення Монтессорі центру, де пройшли й проходять освітній курс майбутні педагоги, вихователі дитячих садків з усього світу.

Метод на практиці

Методика Монтессорі передбачає, що батьки та вихователі:

  1. Знають про сензитивні періоди розвитку дитини й потреби, характерні для кожного періоду.
  2. Готують середовище для самостійного навчання (меблі й предмети побуту повинні відповідати зросту дитини; іграшки несуть в собі дидактичну складову, виготовлені з різних матеріалів, завжди лежать в доступному для дитини місці).
  3. Дорослі дають дитині свободу у виборі й тривалості заняття, не контролюють безпомилковість у виконанні, не критикують, не порівнюють дитину з іншими дітьми.
  4. Делегують обов'язки: свої побутові потреби дитина забезпечує самостійно, вчити новому дозволяють, в першу чергу одноліткам, або хлопцям трохи старшим, а не дорослим. Дорослий допомагає дитині тільки в разі особистого прохання дитини або фізичної неможливості щось зробити самостійно.
  5. Крім свободи в діях дитина отримує і ряд обов'язків: дотримання порядку в ігровому приміщенні, повага до бажань іншого, вміння організовувати власну діяльність.
  6. Дидактичні матеріали самі «підказують» дитині правильність чи неправильність їх використання (наприклад, робота з рамками: якщо об'єкт підібраний не точно, то він просто не увійде в форму).                                                 

Оскільки починала Монтессорі свою роботу при досить мізерних фінансових можливостях, то всі її іграшки були зроблені нею та колегами самостійно. Так, рамки й вкладиші із зображенням різних тварин, геометричних фігур можна зробити зі звичайного картону. Відмінною іграшкою стане фанера, з різними прикріпленими застібками для одягу (блискавки, ґудзики, шпильки, кнопки), або для дверей (навісний замок, засувка, гачок). Дидактичним матеріалом можуть стати навіть пластикові пляшки з водою різної температури. Або дерев'яні бруски з шерехатою поверхнею. Віник, совок, черевики й губка для догляду за ними - теж матеріал для навчання.

А це працює?

Якщо вихователі чітко дотримуються правил будь-якої методики, то вона працює. У випадку з баченням виховання Марією Монтессорі виховується не тільки здорова самостійна особистість дитини з допитливим розумом, а й батьки. Дотримання правил методу допомагає побачити в своїй дитині самостійну особистість, а це розуміння важливе для спілкування й виховання в будь-якому віці.