Особистість починається з ВОЛІ. (Монтессорі М.)

Чому важливо дозволяти дитині робити самостійний вибір?

У дитячих садках за методикою Монтессорі всі діти мають можливість вибирати заняття до душі. Звичайно, є винятки, коли, наприклад, малюки збираються в одне коло, слухають розповідь викладача, діляться враженнями за день, але в більшій мірі вони самостійно вирішують що, де, коли й скільки їм робити.

Як методика Монтессорі трактує право дитини на власну думку?

Згідно з концепцією самого автора, вихователі повинні допомагати малюкові в розвитку особистих якостей і навичок. А хто ж, як не власне малюки в такому крихітному віці можуть знати, що їх найбільше цікавить в даний період дня і навіть життя? Якщо дорослий намагається нав'язати свою «гру», яка ще й не подобається дитині, то він ризикує відбити у маленького бажання працювати надалі. У разі, коли однією справою зайнята вся група, малоймовірно, що більшості до душі саме те, що викладає вчитель.

Марія Монтессорі вважала, що такий колективізм несприятливо впливає на розкриття маленької людини як особистості. Від півроку до 6 років діти розвиваються особливо активно, всі знання про світ вони осягають експериментально, шляхом торкання предметів, їх розглядання. У цьому процесі задіяні всі органи почуття людини.

На певному етапі дорослішання у дітей виникає необхідність в осягненні тих чи інших сфер життя, причому у всіх в різний час. В однаковому віці хтось вже читає перші склади, а хтось тільки удосконалює мову. В кімнатах для груп спеціально передбачено 5 відділень, де є можливість дізнатися про все необхідне. Тому немає сенсу боятися того, що дитина може «упустити» деякі важливі знання. Рано чи пізно вона опанує їх.

Всі ми родом з дитинства

Саме так люблять висловлюватися психологи. Деякі люди думають, що всі ці методики раннього виховання не мають сильного впливу на майбутнє, і вже в другому класі отримане в садку відходить на другий план. Можливо, друзі з групи і вихователі дійсно зникають з пам'яті, але тільки не мислення, прищеплене в ранньому віці. Пояснимо.

Багато психологів, серед яких і Альфред Адлер, вважають, що комплекс неповноцінності придбається в дитинстві. Зі спостережень він зробив висновок, що ще в дитинстві малюки зіткаються з особистостями, сильнішими, ніж вони самі (батьки, старші брати, сестри). Малюки звикли спиратися на них та усвідомлюють свою безпорадність. Звідси абсолютно здорове, природне бажання домогтися визнання й досконалості. Діти часто висловлюють це у вигляді фраз: «Хочу бути сильним, як тато. Хочу бути красивою, як мама».

Як дошкільне виховання впливає на доросле життя?

Малюки шукають спосіб підвищити самооцінку, довести всім свою значимість. Тут важливо правильно показати їм те, за що їх можна поважати, інакше можуть виникнути серйозні непорозуміння в майбутньому. Якщо діти помилково зведуть свою самооцінку до конкретних слів або дії дорослих - це вже проблема. Наприклад, хлопчика часто хвалять за те, що він вчить математику, але якщо в нього щось не виходить або він виразив небажання рахувати, то отримує у відповідь незадоволення вихователя. Такий хлопчисько починає думати, що він хороший, якщо в нього все виходить, а якщо він помилився або не бажає робити те, що хоче дорослий - він поганий. Звідси й комплекси.

Система Монтессорі побудована так, щоб дітлахи не боялися проявляти своє «я», помилялися й не боялися цього, знову пробували. Адже викладач Монтессорі не прив'язує самооцінку до результатів, не сварить і не виділяє. Діти знають, що їх цінують уже за те, що вони діють, пізнають нове. Така дитина не буде остерігатися проявляти себе в дорослому світі, адже знає, що його люблять за те, що він такий, як є, а не за конкретні матеріальні успіхи.

Всі мами й тата хочуть бачити своїх дітей щасливими, але не всі готові зрозуміти, що доросле тлумачення цього слова може відрізнятися від дитячого. Кожна дитина може бути щасливою, головне - бачити в ній індивідуальність, а не свою копію.